Де ми тепер, після всіх цих нескінченно повторюваних слів?

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну мільйони українців були змушені покинути свої домівки, полишаючи міста під постійними обстрілами та загрозою окупації. Художники та художниці не стали винятком, і у відповідь на ці нагальні виклики культурні інституції мали переосмислити власні стратегії, щоб направити усі наявні ресурси на допомогу. Важливу роль серед них зіграли існуючі та новостворені резиденції – від початку спрямовані на те, щоб надати прихисток та безпечні місця для продовження мистецької практики, вони згодом перетворилися на динамічні спільні простори для співпраці, рефлексії та, найважливіше, взаємної турботи. Зважаючи на близькість до кордону і порівняно далеке розміщення від активної зони бойових дій, ужгородська резиденція «Вибачте номерів немає» в готелі «Інтурист-Закарпаття» стала одним з таких осередків безпеки. Запозичений для її назви вираз, який в часи найбільшої популярності готелю часто можна було почути у відповідь від портьє, набув нового сенсу, позначивши травматичний досвід людей у пошуках нових місць для життя. Виставка «Де ми тепер, після всіх цих нескінченно повторюваних слів?» бере початок від екстрених резиденцій, що були організовані у 2022 році Київською бієнале спільно з рядом європейських інституцій для підтримки української культурної спільноти. Поєднуючи роботи учасників та учасниць програми з практиками інших українських художників та художниць, виставка переплітає особисті історії та колективні досвіди проживання війни, втрати домівки та вимушеної релокації. Звертаючись до сутності готелю як тимчасового транзитного простору, де очікування і невизначеність сповільнюють плин часу, вона пропонує подорож просторими залами, покинутими потаємними куточками та усамітненими кімнатами у спробі виявити і переосмислити сліди, які війна залишила в нашій історії та в нашому житті. Як ми уявляємо собі повернення до попередніх планів та мрій, і коли починається майбутнє, до якого ми постійно апелюємо в наших розмовах?