Олеся Саєнко

Олеся Саєнко (1992) – фотографка і сторітелерка, живе та працює між Львовом та Івано-Франківськом. Народилась у Луцьку, отримала магістра психології в Острозі, з 2017 року почала працювати фотокореспонденткою та фріланс фотографкою. Їі дебютна виставка відбулась в 2020 році за кураторства Анни Потьомкіної - вона мала назву Want to know a secret та була детективним розслідуванням, накладеним на роздуми про дорослішання. Наступна персоналка в Асортиментній “Верифікація паранормального феномену вампіризму у вимірі прикарпатського міфотворення” за кураторства Антона Усанова в 2023 році була вже сайт-специфічною та досліджувала локальну міфологію про франківського вампіра, ставлячи його в один ряд з пропагандистськими міфами. Членкиня Ukrainian Women Photographers Organization та MYPH / Миколаївської школи Молодої Фотографії. Її фото публікували в PHROOM, Reporters.media, F-Stop magazine, Kiosk of democracy, Liberation. Займається документальною та концептуальною фотографією, веде документальний фотощоденник. Її практика рухається на межі між документалісткою та фікцією з критичним фокусом на феномени постправди та пропаганди. Художниця бере на себе роль архіваріуски і трікстерки, часто послуговуючись іронією, але не переходячи в зону сарказму. Маніпулюючи глядачем та навмисно заплутуючи свої художні оповіді, Олеся розмірковує про взаємозв'язки тем архіву та пам’яті.


Місто guilty pleasure (Банкет)

2023,
фото

Можливість отримувати задоволення від речей, які в мирний час не викликають почуття провини й сорому — це «guilty pleasure» воєнного стану. В такій насолоді совісно зізнатися і разом з тим, сором посилює почуття задоволення. Це недоречно і може бути засуджено — як публічно, так і самим собою. Ти караєш себе сумішшю негативних думок з тривогою та страхом у животі від споживання забороненого плоду. Понад рік тому я зробила панорамний знімок на телефон. Хотілося зафіксувати момент блаженства від трапези у спокійній компанії. Разом з тим, спокій і затишок злить мене. Мені здається, я не маю права такого переживати. Я  (як і ті, хто зі мною за одним столом) не мають право їсти шніцель, запиваючи його пивом. Ця умовна нормальність виглядає сюрреалістичною, дивною, викривленою. Навіть для тих, хто в тилу, вона підсвічує контраст часу, в якому ми живемо.  Горизонтальна подовженість знімків створює алюзію на сюжет «Таємної (останньої) вечері». Ми живемо в моменті відчутної загрози та наближеності смерті — невідомо, в кого наступного дня поцілить ракета, хто піде воювати добровільно або за рішенням інших людей. Для когось це буквально може стати останньою вечерею «перед розп’яттям» у стані «нормальності». Звісно, все це може звучати по- блюзнірськи, і тут коло замикається — мені знову соромно.

exhibition
івано-франківськ

Асортиментна Кімната
7 жовтня–30 жовтня

На Периферії Війни

Куратори: Альона Каравай, Роман Хімей, Ярема Малащук, Антон Усанов