Дана Кавеліна
Дана Кавеліна (народилася 1995 року в Мелітополі; живе у Берліні та Львові) працює переважно з анімацією та відео, а ще – інсталяціями, живописом та графікою. Закінчила факультет графіки Національного технічного університету України. Роботи авторки часто досліджують воєнне насильство та війну, фокусуючись зокрема на позиції жертви як політичного суб’єкта і на питанні відстані між історичною та індивідуальною травмою, пам’яттю та викривленням фактів. Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку придбав фільм Кавеліної «Лист до горлиці» (2020) та включив його у свою виставку «Сигнали: як відео змінило світ». Твори художниці також демонструвалися в рамках Київської бієнале, 60-ї Венеційської бієнале, у Mузеї сучасного мистецтва в Антверпені, на фестивалі «steirischer herbst» (у 2022 та 2023 роках) та ін. Кавеліна стала володаркою головної нагороди 7-го конкурсу премії PinchukArtCentre та увійшла до короткого списку «Future Generation Art Prize» 2024 року.
Не може бути, щоб нічого не можна було повернути
2022,
Відео, 52‘
«Не може бути, щоб нічого не можна було повернути» — науково-фантастичний фільм, що зображує утопічне майбутнє і показує, як могла б виглядати Україна після війни. Громадяни майбутнього намагаються зрозуміти, чому відбувалося насильство, і починають створювати комплексну комп‘ютерну модель історії. Вони намага- ються відновити втрачену рівність як минулого, так і майбутнього, в процесі чого починають воскрешати всіх, хто загинули під час російських атак. Оскільки тривале колективне горе — єдиний спосіб загоїти рани тих, кого вони повертають до життя, вони починають збирати травматичні спогади і ділитися цим досвідом з усім суспільством. «Не може бути, щоб нічого не можна було повернути» — це розгорнута поема, що протиставляє спотворену реальність цілісному утопічному погляду на майбутнє. Зосереджуючись на емпатії та співіснуванні, цей твір намагається примирити суперечливі спогади у світі, в якому мертві можуть знову «жити» практично на рівних правах з усім, що їх оточує. Вперше відео було представлено у 2022 році в PinchukArtCentre в Києві, у приміщенні, схожому на штаб-квартиру активістів з майбутнього, завішаному банерами та плакатами, серед яких був і такий, що проголошував «Воскресіння для всіх».
Augarten Contemporary, hoast , IG Architektur , Laurenz, Neuer Kunstverein Wien, Never At Home, Waffen Franz Kapfer, New Jörg, Ve.Sch
17 жовтня–17 грудня
Головна Виставка
Куратори: Сергій Климко, Хедвіґ Заксенхубер і Ґеорґ Шоллхаммер
Орден застелених ліжок
2020/2024,
Відеоінсталяція, 13:30 хв
Фільм «Орден застелених ліжок» є фрагментом масштабної роботи Дани Кавеліної, а саме – її інсталяції «Кімната Льолі Єфремової» (2020). Встановлена у реальній квартирі «Кімната…» «відтворювала» вітальню вигаданої героїні – молодої художниці, яка наклала на себе руки. На додачу до меблів і предметів побуту, інсталяція містила книжки, малюнки, картини, щоденник і комп’ютер з файлами, які можна було переглянути. Зберігалася на ноутбуці й початкова версія «Ордену застелених ліжок» – такого собі «прощального фільму», який можна було трактувати як передсмертну записку вигаданої героїні. Для «Часу в уламках» Кавеліна вибрала й перекомпонувала два фрагменти фільму. Вирваний із ширшого контексту інсталяції та початкового наративу, відеоматеріал залишився свідченням водночас реальної і нереальної історії, що відлунює в лімінальному просторі. «Тіло» фільму – своєрідний монстр Франкенштейна – складається з фрагментів інших фільмів, телешоу та особистих відео, відокремлених від своєї вихідної звукової доріжки й наративу. Ці відеофрагменти, злиті в єдине ціле за допомогою голосу оповідача, гімнів Гільдеґарди Бінгенської та начитаного тексту, висувають аргумент на користь зречення, невідомості й створення просторів, де можливе перетворення.
Between Bridges, daadgalerie
24 травня–27 липня
Час в уламках
Куратори – Сергій Климко та Віктор Нойман
