Що залишилося від «дружби народів»?

Від початку російської загарбницької війни проти України багато німецьких медіа зверталися до старого-доброго образу дружби між двома державами як противаги нинішній ворожнечі. Майже жодна приватна розмова між тими, хто росли за соціалізму та з ідеологією дружби народів, не проходить без рефлексії над колишньою солідарністю між «народами Радянського Союзу». Дружба – це важливе поняття, за яким стоїть історія різних концептів відносин. Але що воно означає, коли йдеться про цілі країни? Чим характеризувалися такі типи дружби, які, з одного боку, передбачали емансипативні та миротворчі аспекти, але й ієрархічні та навіть колоніальні жести – з іншого? Після Другої світової війни «дружба народів» стала головним інструментом пропаганди в соціалістичних країнах за межами Радянського Союзу. Яким би заідеологізованим та оманливим не було це поняття, певною мірою воно себе виправдало. Під гаслами «дружби народів» та «дружби і братерства» заохочувалися реальні зустрічі та дружні зв’язки – не між народами, а між людьми. Відбувалися культурні обміни, які були сприятливими для обох сторін. Однак схоже, що це не призвело до стійкої дружби між народами. Кінець епохи соціалізму став початком нескінченної низки етнічних і національних воєн, які тривають до сьогодні. «Що залишилося від “дружби народів”?» – це симпозіум, зосереджений на ідеї дружби та братерства в (пост)соціалістичних контекстах. Він фокусується на самому понятті та його життєвому втіленні з історичної, деколоніальної та мистецької перспективи. Він пропонує осмислити те, як художня політична уява, включно з квір- та феміністичним баченнями, здатні розширити ідею дружби задля формування нових зв’язків та спільнот на кшталт сестринства, взаємного піклування чи обраної сім’ї. Спікери/-ки: Фелікс Акерман, Женя Бєлорусець, Віка Біран, Тереза Гендль, Тарас Ґембік, Іва Ковач, Кта Краснагоркаї, Бояна Пеїч, Беата Хок та Олена Олександра Червоник. Куратор супровідної кінопрограми – Олексій Кучанський.